Гіллан Ієн, Коен Девід Автобіографія вокаліста Deep Purple

Гіллан Ієн, Коен Девід

Автобіографія вокаліста Deep Purple

Наш Формат 2024 р. 304 ст. , обкладинка: Тверда
розмір: 210х140 мм.

оцінок: 1

Продано, немає в наявності

Доставка:
   - Нова Пошта 1-3 дні
   - Укрпошта 3-7 днів

Оплата:
   - при отриманні
   - на карту Приватбанка

Ця книжка — квиток. Але не на концерт Deep Purple, а за лаштунки життя Ієна Ґіллана і культового гурту. Музикант ділиться не вигладженою оповіддю, а чесною історією про нестримну творчість і легковажність, чвари і насильство, фанаток і гульбища, наркотики й алкоголь, славу і її ціну.

Ви з перших уст довідаєтеся, як 1970 року Deep Purple увірвалися на рок-сцену з Black Night і найпродаванішим альбомом Deep Purple in Rock, а за кілька років ледь не розпалися назавжди.

Ґіллан не шкодує дотепів і драматизму, щоб відверто розповісти про виснажливі гастролі, випробування популярністю, сольну кар’єру, період у Black Sabbath і возз’єднання з Deep Purple. Він у подробицях розкриває, як з’явився хіт Smoke on the Water, і навіть розповідає про виступ у Києві й шашлики в Запоріжжі.

Про авторів

Ієн Ґіллан

— рок-музикант, композитор і автор пісень. Найбільше прославився як фронтмен Deep Purple. Виконав партію Ісуса Христа в культовій рок-опері Ендрю Ллойда Веббера Jesus Christ Superstar. Записав альбом Born Again з Black Sabbath.

Девід Коен

— письменник, організатор мистецьких подій, засновник студії креативного письма для ув’язнених.

Цитати

Музика — дивовижний засіб, який проникає крізь усі мови, культури, релігії, політичні режими й загальну людську боротьбу за існування.

Розмірковуючи про те, звідки могли взятися мої музичні гени, я підозрюю, що першою мою увагу до музики привернула Одрі, дарма що її сміливі спроби виконати Моцартове «Турецьке рондо» на піаніно завжди кінчалися прикрим розчаруванням.

Як ми вже бачили, мій перший значний виступ з Deep Purple відбувся на сцені клубу Speakeasy, який хоч і був невеличким, проте швидко став головною «поїлкою» для музикантів у Лондоні, тоді як тур-менеджери більше любили зависати в Marquee. У Speakeasy можна було зайти в будь-який час й опинитися в компанії таких людей, як Кіт Мун, Kinks або когось із Yardbirds, і для мене став витверезним (або, краще сказати, «вирішальним») момент, коли я збагнув, що стаю частиною елітного кола впливових і поважних музикантів. Нарешті я почав крутитися серед важковаговиків музичного бізнесу, тримаючись із ними на рівних, і хоча найкраще було попереду, я вже тоді почувався щасливим.

Хай як там було, наші виступи завжди являли собою щось більше, ніж те, що відбувалося на сцені. Процитую «Мелоді мейкер» від 24 жовтня 1970 року: «Настає перпломанія! Deep Purple — перший після Beatles гурт, який зумів підкорити сцени на північ від Англії».

Отже, ми дійшли до стадії, де тепер замість чемних сидячих глядачів (здебільшого дівчат), що склали ручки на колінах, можливо, трохи погойдувались, перед нами були ряди стоячих фанів, які кидалися на нас, верещали, плакали й непритомніли біля наших ніг під звуки Black Night, яку ми грали для кордону зі спин охоронців.