Лем СтаніславСоляріс : романГоризонти фантастики
Навчальна книга - Богдан 224 ст. , обкладинка: Тверда
оцінок: 1
розмір: 120х200 мм.
«Соляріс» — найвідоміший роман письменника-фантаста Станіслава Лема. Роман присвячено пошуку контакту з мислячим Океаном екзопланети Соляріс. У ньому порушуються філософсько-етичні проблеми пізнання світу, антропоцентризму, людяності та, власне, відповідальності за все, що робить людина — як на Землі, так і за її межами. Дія роману «Соляріс» відбувається в далекому майбутньому. Розповідь ведеться від першої особи — доктора Кріса Кельвіна, який прибув на планету для розв’язання проблем із психологічним станом членів експедиції. У романі представлено дві сюжетні лінії: перебування Кельвіна на дослідницькій станції «Соляріс» і документальне викладення історії відкриття та дослідження планети в формі знайомства Кельвіна з науковою бібліотекою на борту станції. Рецензія на книгу: «Соляріс» Станіслава Лема: Хвилястий океан під нами й моральний закон усередині нас (авт. Ігор Ярославський) Переклав з польської Дмитро Андрухів Ілюстрації Ростислава Крамара ПРИБУТТЯ Рівно о дев’ятнадцятій за бортовим часом я пройшов повз тих, що зібралися довкола колодязя, й металевим трапом спустився у капсулу. Вона була такою тісною, що в ній ледве можна було розставити лікті. Отож коли я вкрутив наконечник шланга в патрубок, який стирчав зі стінки капсули, і мій скафандр роздувся, я вже не міг навіть поворухнутися. Стояв, точніше — висів у повітряному ложі, злившись в одне ціле з металевою шкаралупою. Звівши очі, я побачив крізь опукле скло стіни колодязя, а вище — схилене над ним Моддардове обличчя. за мить воно щезло, і в капсулі стало темно — це нагорі опустили важкий захисний конус. Вісім разів завили електромотори, що затягували гайки. Потім засичало повітря, яке нагнітали в амортизатори. Очі поступово звикали до темряви. Я вже розрізняв ясно-зелені обриси табло — єдиного в кабіні. — Ти готовий, Кельвіне? — пролунало в навушниках. — Готовий, Моддарде, — відповів я. — Ні про що не турбуйся. Станція тебе прийме, — сказав він. — Щасливої дороги! Не встиг я відповісти, як нагорі щось заскреготало, і капсула здригнулась. Я мимохіть напружив м’язи, але більше нічого вже не відчув. — Коли старт? — запитав я і вловив якийсь шерех, немовби на мембрану посипався дрібненький пісок. — Ти вже летиш, Кельвіне. Бувай здоров! — десь зовсім поруч пролунав голос Моддарда. Важко було в це повірити, але просто перед моїм лицем відкрилася широка щілина, і я побачив крізь неї зірки. Намагався відшукати Альфу Водолія, до якої летів «Прометей», але марно. Небо цих обширів Галактики було мені невідоме, я не знав тут жодного сузір’я; за вузьким віконцем вихорився іскристий пил. Я чекав, коли заблимає перша зірка. Та так і не дочекався — зорі зблідли й почали зникати, розпливаючись на поруділому тлі. Я зрозумів, що перебуваю вже у верхніх шарах атмосфери. Стиснутий з усіх боків пневматичними подушками так, що й не поворухнешся, я міг дивитися тільки вперед. Горизонту поки що не було видно. А я летів і летів, зовсім не відчуваючи цього. Лише тіло моє поволі й підступно огортав пал. Іззовні долинав пронизливий скрегіт, немовби по мокрому склу водили якимсь металевим предметом. Якби не цифри, що мигтіли на табло, я б і гадки не мав, з якою велетенською швидкістю падає капсула. Зірок попереду вже не було. Оглядову щілину залило руде світло. У скронях лунко гупала кров, моє обличчя пашіло, в потилицю дув холодний струмінь із кондиціонера; я пошкодував, що мені не вдалося побачити «Прометея» — коли автоматичний пристрій відчинив оглядову щілину, він опинився вже, мабуть, поза межами видимості. Капсула здригнулася раз, удруге, потім почалася нестерпна вібрація; вона пробивала всі ізоляційні оболонки, повітряні подушки й проникала углиб мого тіла — ясно-зелені обриси табло розмазалися. Та я не відчував ані найменшого страху, бо не для того прилетів із такої далечі, щоб загинути оце зараз біля самісінької мети подорожі. — Станція Соляріс! — закричав я. — Станція Соляріс! Станція Соляріс! Зробіть що-небудь. Здається, я втрачаю стабілізацію. Станція Соляріс, говорить Кельвін. Прийом. І знову я проґавив важливий момент — появу планети. Вона раптом виникла переді мною, — величезна, пласка; за розмірами смуг на її поверхні я міг визначити, що перебуваю ще далеко від неї, точніше, високо, бо вже поминув ту невловну межу, коли відстань від небесного тіла стає висотою. Я падав. Усе ще падав. І виразно відчував це навіть тепер, коли заплющив очі. Втім, я відразу ж розплющив їх — хотілося побачити якнайбільше. Почекавши ще кілька десятків секунд, почав знову викликати Станцію. Але й цього разу не отримав жодної відповіді. В навушниках залпами тріщали атмосферні розряди. Вони чітко вирізнялися на тлі шуму, такого глибокого й низького, неначе то був голос планети. Оранжеве небо в оглядовій щілині запливло більмом. Скло потьмяніло; я мимохіть зіщулився, наскільки мені дали змогу зробити це пневматичні подушки, та наступної миті зрозумів, що то були хмари. Вони лавиною майнули вгору — і щезли. А я все ще планерував, опиняючись то в яскравому сонячному сяйві, то у тіні; капсула оберталася довкола вертикальної осі, й величезний, мовби розбухлий сонячний диск розмірено пропливав перед моїми очима, з’являючись ліворуч і щезаючи праворуч. Нараз крізь шум і тріск мені у вухо заторохтів далекий голос: — Станція Соляріс — Кельвіну, Станція Соляріс — Кельвіну! Все гаразд. Ви під контролем Станції. Станція Соляріс — Кельвіну. Приготуватися до посадки в момент нуль, повторюю, приготуватися до посадки в момент нуль, увага, починаю. Двісті п’ятдесят, двісті сорок дев’ять, двісті сорок вісім... Між окремими словами лунало уривчасте попискування — очевидно, говорив автомат. Це було принаймні дивно. Звичайно, коли на Станцію прибував хтось новий, та ще й прямо із землі, всі, хто міг, бігли на посадочний майданчик. Однак часу на роздуми, щу саме це могло б означати, в мене не було, бо велетенське кільце, яке описало довкола мене сонце, разом з рівниною, куди я летів, раптом стали дибки; після першого крену почався другий, у протилежний бік; я гойдався, мов важок величезного маятника, намагаючись побороти нудоту, і нараз побачив на поверхні планети, покарбованій брудно-ліловими та чорнуватими смугами, маленьку шахівницю з білих і зелених цяток — орієнтир Станції. Тієї ж миті від верху капсули щось із тріском відірвалося — довге намисто кільцевого парашута гучно залопотіло... В цих звуках було щось до болю земне — перший після стількох місяців шум справжнього вітру. Далі все відбулося дуже швидко. Досі я тільки знав, що падав. Тепер це побачив. Біло-зелена шахівниця навально наближалася; вже можна було розгледіти, що її намальовано на видовженому, китоподібному сріблястому корпусі з голками радарних антен, з рядами темних ілюмінаторів, і що цей металевий колос не лежить на поверхні планети, а висить над нею, відкидаючи на чорнильно-чорне тло власну тінь — еліптичну пряму ще густішої чорноти. Водночас я помітив фіолетові хвилі на поверхні Океану, які ліниво перекочувалися; зненацька сліпучо-пурпурові по краях хмари шугнули високо вгору; далеке й пласке небо між ними спалахнуло буро-оранжевою барвою; потім усе розпливлося — я ввійшов у штопор. Перш ніж устиг подати сигнал, короткий удар повернув капсулу в чітко вертикальне положення; в оглядовій щілині ртутним блиском спалахнув розхвильований аж до самісінького обрію, затягнутого імлою Океан; стропи й куполи парашута миттю відділилися й, гнані вітром, помчали над хвилями, а капсула якось особливо, м’яко та плавно загойдалась, як це завжди буває у штучному гравітаційному полі, а тоді ковзнула вниз. Останнє, що я встиг помітити, були ґратчасті злітні катапульти й двоє величезних, заввишки, мабуть, з кількаповерхову будівлю дзеркал ажурних радіотелескопів. Щось зупинило капсулу з пронизливим скреготом сталі, яка пружинисто вдарилася у сталь, щось піді мною відчинилося, і металева оболонка, в якій я летів стоячи, протягло зітхнувши й засичавши, закінчила свою стовісімдесятикілометрову подорож. — Станція Соляріс. Нуль-нуль. Посадку закінчено. Кінець, — почув я мертвий голос контрольного пристрою. Відчуваючи невиразний тиск на груди й неприємний тягар усередині, що геть розпирав мене, я обома руками потягнув на себе важелі, які перебували на рівні моїх плечей, і розімкнув контакти. Засвітився зелений напис «ЗЕМЛЯ», стінки капсули розійшлися, пневматичне ложе легенько підштовхнуло мене в спину, і я, щоб не впасти, ступив крок уперед. І тихим шипінням, схожим на сумне зітхання, повітря вийшло з мого скафандра. Я був вільний. ISBN: 978-966-10-4761-6 |
Ендіміон : роман
Сіммонс Ден
399
Транзитна станція : роман (дивани)
Сімак Кліффорд
159
451° за Фаренгейтом
Бредбері Рей
249
Кульбабове вино
Бредбері Рей
255
Ресторан «Кінець Світу»
Адамс Дуглас
149
Зі спогадів Ійона Тихого : роман
Лем Станіслав
189
РОМАН & РОМАН
Слапчук Василь
339
Європа на роздоріжжі
Комарек Станіслав
379
Степовий пірат
Станіслав Лубенський
175
Війни художників
Стеценко Станіслав
299
Діалоги з совєтами
Вінценз Станіслав
319
На високій полонині
Вінценз Станіслав, Тарас Прохасько
322
Прощання з осінню
Віткевич Станіслав
329
Футурологічний конгрес
Лем Станіслав
169
Володимир Винниченко
Станіслав Кульчицький, Валерій Солдатенко
199
На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку
Вінценз Станіслав
299
На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари)
Вінценз Станіслав
299
Слідство. Катар. Щоденник, знайдений у ванні. П’єси
Лем Станіслав
599
Із зоряних щоденників Ійона Тихого : цикл
Лем Станіслав
199
Чоловік як еволюційна інновація? Есеї про чоловічу природу, сексуальність, життєві стратегії та метаморфози маскулінності
Комарек Станіслав
349
Потоп : роман : у 3 т. Т. 1.
Сенкевич Генрик
499
Потоп : роман : у 3 т. Т. 3.
Сенкевич Генрик
499
Потоп : роман : у 3 т. Т. 2.
Сенкевич Генрик
499
Пан Володийовський : роман
Сенкевич Генрик
499
Такий шалений рік : роман
Ухачевський Сергій Юрійович
269
Карпатський капкан : роман
Ухачевський Сергій Юрійович
269
Країна Ірредента. Політичний роман
Іваничук Роман
169
Богдан Лепкий. Біографія: Роман-есей
Горак Роман
420
Четыре пути к прощению
Урсула Ле Гуин
899
Оживление : Дар Миррен. Кровь и память. Мост Душ
Макинтош Фиона
399
Кащей и Ягда, или Небесные яблоки : роман, повести, рассказы
Вишневецкая Марина
399
Фрондео
Черковський Роман
99
Минус
Сенчин Роман
49
Словом і вогнем
Іваничук Роман
129
Сліди на піску
Іваничук Роман
189
Французький роман
Бегбедер Фредерик
225
Кожному по скибці
Скиба Роман
29
#Книголюбчики. Початок
Крижанівський Роман
349
Вифлеєм
Лис Володимир
529
АКМЕ: роман
Холодюк Леся
280
4321
Остер Пол
579
Дітям про опришків
Яськів Роман
149
Дідова наука
Роман Вихор
69
Творці та їх творіння
Роман Віталій
139
Василь Стефаник. Біографія
Горак Роман
395
Крига: Роман. Частини ІII–ІV
Дукай Яцек
479
Людина без людей : роман
Семиляк Ольга
129
Крига: Роман. Частини І–ІІ
Яцек Дукай
499
Дешевый роман
Прах Вячеслав
75
Ремель. Урок історії
Горак Роман
160
Шум времени
Барнс Джулиан
179
Роксолана
Павло Загребельний
815
Моє каяття
Кабре Жауме
790
Максим Гонтар
Володимир Лис
409
В акордах вічності і слави.
Роман Береза
430
Лесь Мартович. Біографія
Горак Роман
360
Показати ще...