Семенко Михайль Семафор у майбутнє (репринтне видання)

Семенко Михайль

Семафор у майбутнє (репринтне видання)

Приватна колекція

Піраміда 2020 р. 60 ст. , обкладинка: м'яка
розмір: 180х275 мм.

оцінок: 1

Немає в наявності

Доставка:
   - Нова Пошта 1-3 дні
   - Укрпошта 3-7 днів

Оплата:
   - при отриманні
   - на карту Приватбанка

«Семафор у Майбутнє» — орган Асоціації панфутуристів (Аспанфут), — одне з найяскравіших українських літературно-художніх видань початку 20-х рр. ХХ ст. Разом з іншими першими пресодруками українських панфутуристів – «Катафалком Искусства» (Київ, 1922) та «Гонгом Комункульта» (Київ–Харків, 1924) – «Семафор у Майбутнє» епатував і шокував тогочасного читача своїм нестандартним художнім оформленням, багатомовністю та декадентським спрямуванням. Адже в цьому журналі українські панфутуристи ввели в обіг свій панфутуристичний алфавіт: українські букви замінили латинськими, але з панфутуристичним написанням деяких із них, як-от: « = ж, W= ш, Х = ч, Q = х, ’ = ь», а також опублікували статті та маніфести багатьма мовами – українською (кириличними і латинськими буквами), російською, англійською, німецькою та французькою. Несподіваним і нестандартним у розташуванні для періодичного видання був твір Михайля Семенка – поезомалярство «Каблепоема за океан», опублікований одразу ж за обкладинкою на восьми картках двома кольорами – чорним і червоним, а вже за ними подано програму журналу. Семенкова поема і сьогодні вражає і дивує чергуванням кольорів, грою шрифтів та зміною їхньої величини і конфігурації. Не дивно, що літературний критик і активний учасник тогочасного літературного процесу Олексій Полторацький вважав журнал «Семафор у Майбутнє» (1922) і книгу «Зустріч трьох на перехресній станції» (1927) шедеврами тогочасної друкарської техніки, а «лівий» ексцентричний, незвичний для поліграфічних традицій тих часів монтаж сторінок, гру шрифтів, ліній, які розсікали сторінку на окремі частини, короткі рядки віршів, позбавлені звичного ритму і рими, екстраваґантні образи– все це, на його думку, «не могло в той час не приголомшувати» (Полторацький О. Михайль Семенко та «Нова генерація» // Вітчизна. 1966. № 11. С. 195). За підписами Ґео Шкурупія, Михайля Семенка, Юліана Шпола (Михайла Ялового), Олекси Слісаренка, Мирослава Ірчана, Марка Терещенка уміщена своєрідна декларація українських панфутуристів, які стверджували, що мистецтво є пережитком минулого, футуризація мистецтва — загибеллю мистецтва, а панфутуризм — ліквідацією мистецтва, смертю мистецтва.