Феномен Швейка (на основі книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка»

Наутілус 2003 р. 485 ст. , обкладинка: т

оцінок: 1

Немає в наявності

750 грн.

Доставка:
   - Нова Пошта 1-3 дні
   - Укрпошта 3-7 днів

Оплата:
   - при отриманні
   - на карту Приватбанка

Понад вісім десятиліть минуло з того часу, коли з’явилися “Пригоди бравого вояка Швейка”. І сам роман, і його герой давно стали визначним явищем світової літератури. Вони настільки міцно ввійшли в свідомість читача й критика, стали настільки самозрозумілими, що мало хто уявляє, якою несподіванкою видавався цей твір за часу його виникнення на свіже читацьке сприймання. І справді, Перша світова війна (як, зрештою, будь-яка війна) була трагедією велетенського масштабу, грандіозним кошмаром, вершиною трагічного безглуздя. І література (звичайно, йдеться про справжню літературу) відгукнулась на події війни відповідним способом. “Вогонь” А. Барбюса, багато інших романів та оповідань меншого розголосу, але якщо не цілком аналогічних за спрямуванням, то подібних за тоном, глибоко серйозних, напружено-патетичних, - ось найтиповіший відгук на жахи війни. І довгий час після закінчення війни ще не змовкав цей відгук; і вже не як безпосередня реакція на те, що відбувається, а як болісний спогад виникають такі твори, як “На західному фронті без змін” Ремарка чи Олдінґтонова “Смерть героя”, або “Прощавай, зброє” Гемінґвея.

І ось являється ще одна книга про війну. Але звучить вона в зовсім інакшій, здавалося б, цілком неможливій, парадоксальній тональності. Це книга комічних пригод і ситуацій, книга исчтримного, сказати 6, раблезіаиського сміху. Якщо шукати аналогій І ашековому романові, то якусь віддалену подібність можна знайти хіба що \і пізнішому “Василеві Тьоркіну” Твардовського.

Відмінність “Пригод бравого вояка Швейка” від тогочасної антивоєнної літератури та й взагалі несподіваність освітлення воєнної теми в цій книзі добре відзначив Іван Ольбрахт у своїй рецензії на роман: “Я прочитав кілька воєнних романів та й сам, зрештою, один написав. Але в жодному з них ницість, безглуздість

і жорстокість світової війни не показано так виразно, як у Гашековій книзі. Усіх нас війна била києм по голові; коли ми писали, вона сиділа у нас за плечима і схиляла нам чола аж на папір, а якщо нам щастило випростатись, то хіба ціною напруження всієї волі й м’язів. Гашек не мав потреби перемагати в собі війну, долати її. Він стояв вище за неї вже від самого початку. Він сміявся з неї. Він уміє сміятися з неї й у загальному, і в подробицях, ніби вона - не більше ніж п'яний бешкет десь у жижківській корчмі. Безперечно, щоб уміти так дивитися на неї, треба мати в собі чималу дозу швейківства і - скажу одразу те слово, якого хотів ужити пізніше, - потрібен до того ще й шмат геніального ідіотизму. Але слава тому, хто на це спромігся”.