Євген Положій

Фінальний епізод (війни, яка триває 400 років)

Vivat 2023 р. 576 ст. , обкладинка: тверда

оцінок: 1

Немає в наявності

Доставка:
   - Нова Пошта 1-3 дні
   - Укрпошта 3-7 днів

Оплата:
   - при отриманні
   - на карту Приватбанка

Широка війна, наче гігантська анаконда, наближається повільно й безшумно. Пастор-євангеліст, військовий капелан і багатодітний батько Григорій Мотуз як ніхто гостро відчуває її нудотний подих. Мало хто вірить, що Росія наважиться напасти. Проте їхні ілюзії розлітаються тієї ж миті, коли перші російські снаряди і міни вбивають перших людей і за лічені дні місто Марії перетворюється на цвинтар. Російські війська оточують Маріуполь, тож пастор евакуює родину, родини прихожан і військових, дитячий притулок. Його волонтерський капеланський батальйон працює в «сірих» зонах по всій лінії фронту, а сини воюють і рятують людей пліч-о-пліч із батьком. В одній із експедицій Григорій, осліплений вибухом, потрапляє в полон. Прикутий до підлоги у «столипінському» вагоні, він пригадує власне життя: дитинство, службу в радянській армії, боротьбу з наркомафією за безпритульних підлітків, пошук свого коріння і правди у мареві російської пропаганди… Насправді ця війна — між Світлом і Темрявою, між цивілізацією життя і цивілізацією смерті — триває значно довше, ніж 400 років. І настав час для фінального епізоду. Про автора Для Євгена Положія письменництво — династична професія, адже він народився у сім’ї відомого фантаста Віктора Положія. Але кар’єру він починав у журналістиці, був головним редактором багатьох видань, ось вже понад 25 років очолює редакцію сумської суспільно-політичної газети «Панорама». Першу збірку віршів та прози видав 1996 року, відтоді написав ще з десяток книжок, найвідомішу з яких — «Іловайськ» — екранізували. Чому варто прочитати? • «Українські музи не мовчать, коли говорять гармати», а досвід проживання війни вже активно осмислюється митцями у літературній формі — дана книжка ще один чудовий доказ цьому. У ній автор на основі переживань та досвідів її учасників і свідків конструює певні універсальні для всіх нас образи й висловлює спільні думки. У підсумку читачі отримують глибокий багатошаровий текст, який ніби говорить до них різними голосами, але хоче сказати головне: «Війна — жах, але ми всі вийдемо з неї новими людьми».