Грибович М.

Історія окружного міста Станиславова в Галичині в 1847 р. (№ 1)

Моє місто

Лілея-НВ 2007 р. 40 ст. , обкладинка: м

оцінок: 1

22 грн.

Доставка:
   - Нова Пошта 1-3 дні
   - Укрпошта 3-7 днів

Оплата:
   - при отриманні
   - на карту Приватбанка

У 1868 році потужна пожежа майже цілком знищила центральну частину Станиславова. Те місто, яке ми маємо зараз, виникло фактично після цієї пожежі. Будинки, що пережили цей вогняний апокаліпсис, можна перелічити на пальцях. До речі, одна з перших фотографій Станиславова зроблена саме у 1868 році та являє собою панораму згорілого міста.

Виникає питання: «А яким же був Станиславів до пожежі?». На це та багато інших цікавих запитань дає відповіді праця М. Грибовича.

Ця книга є першою відомою нам історією міста Станиславова. Довгий час вона вважалась втраченою, але, на щастя, знову повертається до читачів.

Перший випуск із запропонованої серії – Історія окружного міста Станиславова в Галичині в 1847 р. – це своєрідний краєзнавчий путівник вузькими вуличками старого міста, позначеного шармом цісарсько-королівських часів.

У цій книзі презентуються краєзнавчі тексти про місто в часи наддержави Габсбургів – цільну епоху творення і формування того духу і образу «старого Станислава», який. на жаль, не дійшов до сьогодення.

Ці особливості – образи багато культурності і толерантності. культурного і мистецького новаторства – наскрізь пронизують внутрішній і зовнішній світ модерного Станислава. Дух цього міста пізньосередньовічної та австрійської епох, а відтак – міжвоєнного періоду, поруч з храмами і кам’яницями, вулицями, надгробними пам’ятниками з написаними русько-українською, німецькою, польською, вірменською, ідиш, живе в етнічній пам’яті станиславівців і в долях кількох поколінь різних національностей, життя яких було у кожного по-своєму якимось чином пов’язане з містом у межиріччі Бистриць.

Австрійський Станислав – русько-український, жидівський, польський, вірменський, - про який йтиметься у першому випуску серії, звісно, вже в засвітах. Однак, його позитивні і негативні сторінки ще сьогодні можемо якнайповніше використати. І лише тоді здійсниться принцип історії як науки, яка може і повинна навчати. Це заклик до усіх, хто не байдужий до власної історії, до власного етнічного коріння.

І. Монолатій